ІСТОРІЯ  та  ЗАЛІЗНИЦЯ     Середа, 11.12.2024, 03:41
Меню сайту
Пошук
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Географія

ІСТОРІЯ КРЕМЕНЧУЦЬКОГО ТЕХНІКУМУ ЗАЛІНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ
 
Кременчуцького фахового коледжу транспортної інфраструктури та технологій
 
 

     
     У 1878 році в зв’язку з потребами Харківсько-Миколаївської залізниці Крюківським товариством у приватному порядку був відкритий Кременчуцький технікум залізничного транспорту під назвою Кременчуцьке технічне училище. 
 
Будівля пасажирського вокзалу I класу станції Кременчук
(початок ХХ ст.)
 
          
 

     Спочатку училище наймало приміщення, а з 1880 року перейшло у будинок, споруджений за рахунок училищного фонду на вул. Харчовій (тепер вул. Шевченка) № 10. Училище було однокомплектним з трирічним строком навчання.

 
Технічне залізничне училище у м. Кременчук
(остання чверть ХІХ ст.)
 
     Перші роки існування училища його очолював технолог І розряду Воскобойников М.Г., затверджений Міністром Шляхів Сполучення на посаду начальника училища 26 липня 1878 року. Крім начальника, до персоналу училища входило 13 вчителів і 2 майстри. Протягом трьох років вихованці вивчали предмети: шлях, рух, тяга, зв’язок, цивільне будівництво.

     Загальноосвітніх предметів в училищі не було. Вважали, що достатньо тих знань, які давали двокласні загальноосвітні з 5-літнім строком навчання залізничні училища. При училищі був гуртожиток на 60 вихованців. У гуртожитку були примітні угрупування – земляцтва: полтавці, білопольці, ромоданівці, сумчани, роменчани і т.п. Переважна більшість учнів між собою розмовляла українською мовою, хоча української грамоти ніхто не знав, вона в училищі заборонялася.

     У 1904 році закінчилося спорудження нового будинку на вулиці Ново-Олександрівській (тепер вул. Леонова, 14), куди було переведено училище. Нове помешкання дало можливість розгорнути паралельні класи, завдяки чому випуск 1906 року складав уже 53 особи.

Технічне залізничне училище у м. Кременчук
(1904-1905 рр.)

     В училищі існував майже військовий режим. Усе життя учнів було розмічено правилами і інструкціями на казармений лад: військова муштра, форма, наглядачі, які набиралися з колишніх військовослужбовців. Викладачів вихованці повинні були вітати по-воєнному, а при зустрічі з начальником училища застигати "струнко”. Від’їзд до рідних, вихід у місто, відвідання театру, кіно дозволялося лише з письмової згоди начальника. Кожного ранку строєм йшли на молитву, а також у їдальню, церкву, баню, на прогулянку тощо. У взаємовідносинах учнів і викладачів не було і тіні фамільярності. Завжди була чітка грань між вихованцями і педагогами. До 1905 року звертання до учнів було на "ти”; пізніше на "ви”, що суворо дотримувалося. Викладачами були лише чоловіки, жодної жінки не було. Навіть служителі (дядьки) – швейцари, прибиральники, кухарі – були лише чоловіки. 

     Виховна робота в училищі будувалася на бездумній муштрі, сліпому підкоренні, виконанні Закону Божого. Книги для читання дозволялося брати лише в бібліотеці, хоча там були лише поодинокі художні твори та підручники, які пройшли цензурну перевірку. Вихованців привчали до фізичної праці, до самообслуговування. Прибирання класів, навчальних майстерень, спальних кімнат входило в обов’язки чергових учнів. За порушення правил існували покарання: заборона прогулянок, карцер, звільнення.

Технічне залізничне училище у м. Кременчук
(початок ХХ ст.)

     Цей суворий режим був порушений з призначенням у 1906 році начальником училища Дібольда Роберта Робертовича, російського німця, який викладав математику. У нього була університетська освіта і звання кандидата математичних наук. Він належав до суворих, але дуже справедливих начальників. Стриманий, проникливий, дещо відсторонений від навколишнього світу, він ніколи не кричав, не метушився, не був багатослівним, але боялися і поважали його всі: і учні і персонал.

     Були організовані оркестри (духовий і струнний), драматичний та хоровий гуртки, навчалися танцювати, що вважалося дуже престижною справою. Влаштовувалися вечори, на які запрошували гостей.

     Фізичному вихованню особливої уваги не надавалося. На уроках користувалися турніком, шестом, паралельними перекладинами. Навчали модній тоді "Сокольській гімнастиці”. Під рахунок вголос одного з учасників робили "піраміди”, спортивні фігури тощо. Почав входити в моду і футбол. У 1912 році в КТУ була вже досить знана футбольна команда, яка не раз вигравала зустрічі у Кременчуцького реального училища.

     Інше ставлення було до військової підготовки, якій в навчальних закладах того часу (і особливо таких як технічне залізничне училище напівзакритого типу) приділялася дуже велика увага з боку уряду. Насувалася перша світова війна. Загроза війни вимагала підготовки військових кадрів. Для цього в КТУ обстановка була сприятлива. Зовнішньою ознакою цього була навіть форма, нагляд за правильним носінням якої був неослабний. Вже одне це, як вважали студенти, підтягувало і дисциплінувало.

     У 1911 році, 28 липня, в Санкт-Петербурзі відбувся Всеросійський огляд так званих "потішних військ”. Це був один із заходів царського уряду, спрямований на перевірку підготовки до війни. Від Кременчуцького училища, крім взводу, була ще команда духового оркестру (23–25 осіб). Військова підготовка не послаблялася в училищі і в наступні роки. У червні 1912 року на ст. Лозова відбулося повторне тренування "потішних”. А через 2 роки багато з них уже віддавали свої життя на фронтах Першої світової війни.

     За дореволюційний період навчальним закладом було підготовлено 1028 фахівців за спеціальністю "Паровозна тяга". 

 
Свідоцтво про закінчення технічного залізничного училища у м. Кременчук 
(1899 р.)

     За час свого існування навчальний заклад декілька разів змінював свою назву і статус. У 1907 році Кременчуцьке технічне залізничне училище перейменовано у Кременчуцький технікум механічної спеціальності, а з 1925 року він став Кременчуцькою технічною школою. І тільки з 1931 року технічну школу знов було перейменовано в технікум. З перших днів після свого створення і до сьогодення технікум був і залишається суто технічним залізничним навчальним закладом, який пройшов величезний шлях свого становлення і вдосконалення.

     З 1941 по 1943 роки під час Другої світової війни, технікум працював в евакуації у місті Тамбов. З визволенням Кременчука від німецько-фашистських загарбників технікум повертається до рідного міста і веде підготовку кадрів за двома спеціальностями - "Паровозне господарство" і "Вагонне господарство".
Серед випускників технікуму довоєнного та післявоєнного часу Герої Радянського Союзу Ф.І. Марченко і Г.B. Прокопенко, Герої Соціалістичної праці Кривонос П.Ф., Комірний ВІ., Приймак С.М., Даніленко К.І., Шаповал Н.С., 66 почесних залізничників.
     За 125 років свого існування технікум підготував більше 17000 висококваліфікованих фахівців для залізничного транспорту.

 

При підготовці сторінки використано матеріали:

     1. Сьомик М.І., Сьомик Я.В. Рік народження - 1878 // Кременчуку - 435 років. Матеріали науково-практичної конференції. / За ред. Лушакової А.М., Якименка М.А. – Кременчук:  ПП Щербатих, 2006. – 192 с.

      2. Кременчуцький технікум // Сайт Південної залізниці. - Режим доступу: http://www.pz.gov.ua

     3. Приватна електронна колекція фотоматеріалів викладача КрТЗТ Дудки В.І.

 
 

 
Кременчуцький технікум залізничного транспорту сьогодні.
Наш час
Календар

«  Грудень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Наші партнери




Сайт КрКТІ

Корисні посилання

МОН України

Департамент освіти і науки
Полтавської ОДА




Український центр оцінювання
якості освіти


Харківський регіональний центр
оцінювання якості освіти




Інститут історії України

Інститут національної пам'яті

Цей день в історії
Copyright MyCorp © 2024
Конструктор сайтів - uCoz